Законодавче регулювання арешту суден на території України

Пташенчук Олена Миколаївна

 

Юрист, АСК «Укррічфлот»

Морське право: історія, сучасність, перспективи розвитку, матеріали VII Міжнародної науково-практичної конференції ОНМА. – Вип. 7. – Одеса: ОНМА, 2013. – 383 с.

У 2011 р. Україна приєдналась до Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна, 1952 р. (надалі – Конвенція) [5], яка набрала чинності для України 16 травня 2012 р. [7]. Зазначені законодавчі зміни були цілком очікуваними, оскільки протягом останніх кількох років темі арешту суден приділялась велика увага. Неодноразово прогнозувалось, що приєднання України до одного з міжнародних режимів арешту суден (Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна, 1952 р. або Міжнародної конвенції про арешт суден, 1999 р.) істотно спростить застосування вказаної процедури судами України на практиці. Чи справдились вищезазначені твердження, пропонуємо розглянути нижче.

Станом на сьогодні спеціальними нормами, які регулюють порядок арешту суден на території України, є Конвенція та Глава 4 «Арешт суден» Кодексу торговельного мореплавства України (надалі – КТМ України). Правила обох нормативних актів передбачають можливість здійснення арешту судна виключно для цілей забезпечення морських вимог. Більш того, ні Конвенція, ні відповідні норми КТМ України не розповсюджуються на заходи виконання рішень суду, в зв’язку з чим, додатково необхідно звернути увагу на загальні правила вжиття запобіжних заходів та заходів забезпечення позову, передбачених нормами цивільного та господарського процесуального законодавства України.

Так, статтями 431 – 4310 Господарського процесуального кодексу України (надалі – ГПК України) передбачена можливість арешту майна, що належить особі, щодо якої вжито запобіжних заходів. В свою чергу, статті 66 - 68 ГПК України та статті 151 – 155 Цивільного процесуального кодексу України (надалі – ЦПК України) визначають відповідно порядок забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, що належить відповідачеві. Особливість вказаних норм полягає у тому, що вони розглядають судно, як будь-яке інше майно, в зв’язку з чим їх застосування не обмежується морськими вимогами.

До моменту набрання чинності для України Конвенції, арешт суден на території України повинен був здійснюватися з урахуванням наступних особливостей. Зокрема, згідно п. 1 ст. 14 КТМ України така процедура як арешт суден розповсюджується винятково на судна, що зареєстровані в Україні, включаючи обмеження, передбачені переліком морських вимог. Арешт суден під іноземним прапором повинен був провадитись відповідно до загальних правил вжиття запобіжних заходів та заходів забезпечення позову, передбачених нормами цивільного та господарського процесуального законодавства України, зазначених вище, не обмежуючись при цьому морськими вимогами. Вказане додатково підтверджується ст. 4 КТМ України, яка встановлює, що до цивільних та господарських правовідносин, які виникають з торговельного мореплавства та не врегулюванні КТМ України, застосовуються правила цивільного, господарського та іншого відповідного законодавства.

Однак, судова практика не була однозначною з даного питання.

Поодинокими були випадки правильного застосування судами на території України процедур арешту суден під іноземним прапором. Такими прикладами за останні роки, є:

  • ухвала Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 01.06.2011 р. по справі № 2/0108/1831/2011 щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту на судно під прапором Монголії;
  • ухвала Апеляційного суду Одеської області від 14.07.2011 р. щодо розгляду апеляційної скарги на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 31.05.2011 р. про забезпечення позову шляхом накладення арешту на судно під прапором Панами;
  • ухвала Господарського суду Одеської області від 26.12.2011 р. по справі № 8/2011-11 щодо вжиття запобіжних заходів шляхом накладення арешту на судно під прапором Швейцарії [9].

В інших випадках, суди здійснювали арешт іноземних суден, керуючись відповідними нормами КТМ України, не приймаючи до уваги того факту, що вони діють виключно стосовно суден, зареєстрованих в Україні. Вказана позиція суду міститься, зокрема, в ухвалі Господарського суду Одеської області від 20.05.2011 р. по справі № 27/17-1941-2011 щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту на судно під прапором Ліберії; ухвалі Господарського суду міста Севастополя від 12.12.2011 по справі № 5020-1055/2011 щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту на судно під прапором С’єра-Леоне; ухвалі Господарського суду Донецької області від 07.03.2012 р. по справі № 5006/16/10/2012 щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту на судно під прапором Панами [9].

Ситуація частково змінилась після набрання чинності для України Конвенції. Починаючи з 16 травня 2012 р,. згідно ч. 1 ст. 8 Конвенції в межах юрисдикції України при арешті «будь-якого судна, що ходить під прапором однієї з Договірних Держав», застосовуються положення Конвенції, в тому числі частково відмінний від зазначеного в КТМ України перелік морських вимог.

Вказане текстове викладення ч. 1 ст. 8 Конвенції, з урахуванням ч. 2 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», також свідчить про необхідність застосування Конвенції, а не положень КТМ України, під час вирішення питання щодо арешту суден під прапором України на території України. Єдине виключення з даного правила передбачене ч. 4 ст. 8 Конвенції, яка прямо встановлює, що ніщо в цій Конвенції не змінює або не впливає на чинні норми права відповідних Договірних Держав щодо арешту будь-якого судна, яке знаходиться в межах юрисдикції держави, під прапором якої воно ходить, особою, яка має постійне місце проживання або основне місце роботи у цій державі. Таким чином, у випадку, коли заявником є, наприклад, юридична особа - резидент України, арешт судна під прапором України на території України повинен здійснюватись згідно правил КТМ України, в межах зазначеного в ньому переліку морських вимог. Однак, звертаємо увагу, що такі однозначні висновки можна зробити, аналізуючи англійський текст даної норми та її офіційний російський переклад, розміщений на сайті Верховної Ради України. Український офіційний переклад, в даному випадку, є некоректним, оскільки передбачає, що ніщо в цій Конвенції не змінює або не впливає на чинні норми права відповідних Договірних Держав щодо арешту будь-якого судна, «яке знаходиться в межах юрисдикції держави, або ходить під її прапором», особою, яка має постійне місце проживання або основне місце роботи у цій державі. При цьому, будь-яка судова практика з даного питання на сьогодні відсутня.

Інший виняток відносно меж застосування положень Конвенції міститься в ч. 3 ст. 8 Конвенції. Так, Договірна Держава, повністю або частково має право позбавити переваг цієї Конвенції будь-який уряд Держави, яка не є договірною, чи будь-яку особу, яка на момент арешту не має постійного місця проживання або основного місця роботи в одній з Договірних держав. Однак, дія зазначеної норми, на відміну від ч. 4 ст. 8 Конвенції, безпосередньо залежить від волевиявлення Договірної Держави. При цьому, це не є застереженням (застереження прямо передбачені ст. 10 Конвенції), тому використати вказане право Договірна Держава може й після приєднання до Конвенції, шляхом прийняття відповідних законодавчих норм [1, 19]. Станом на 28 листопада 2012 р. національне законодавство України відповідних норм не містить. Тому залишається розглянути діючий в Україні порядок арешту суден під прапором Держав, які не є Договірними.

З цього приводу, необхідно зазначити наступне. Частина 2 ст. 8 Конвенції передбачає, що «судно, що ходить під прапором Держави, яка не є Договірною Державою Конвенції, може бути заарештоване в межах юрисдикції будь-якої з Договірних Держав щодо будь-якої з морських вимог, що перераховані у ст. 1, чи будь-якої іншої вимоги, щодо якої закон цієї Договірної Держави дозволяє арешт». Редакція вказаної норми по-різному тлумачиться Договірними Державами. Так, судова практика, яка сформувалась в Німеччині та Нідерландах, переважно свідчить про застосування при арешті суден під прапором Держав, які не є Договірними, виключно ч. 1 ст. 1 Конвенції, тобто переліку морських вимог [1, 23]. Натомість, у Франції та Іспанії судовими органами під час вирішення питання щодо арешту суден під прапором Держав, які не є Договірними, Конвенція застосовується в цілому [1, 27].

В Україні судова практика з даного питання є неоднозначною. Підчас вирішення питання щодо арешту суден під прапором Держав, що не є Договірними, суди України посилаються одночасно і на положення Конвенції, і на положення КТМ України, або тільки на положення КТМ України, не приймаючи до уваги, що вказані положення діють відносно суден, зареєстрованих в Україні, і виключно у випадку передбаченому в ч. 4 ст. 8 Конвенції. В якості прикладів рекомендуємо проаналізувати:

  • постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.07.2012 р. по справі № 966 щодо розгляду апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Херсонської області від 25.06.2012 р. щодо вжиття запобіжних заходів шляхом накладення арешту на судно під прапором С’єра-Леоне;
  • ухвалу Приморського районного суду міста Маріуполя від 31.07.2012 р. по справі № 0541/4850/2012 щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту на судно під прапором Туреччини;
  • ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 02.08.2012 р. по справі № 5016/1461/2012 щодо вжиття запобіжних заходів шляхом накладення арешту на судно під прапором Танзанія [9].

Крім того, звертаємо увагу, що, посилаючись одночасно і на положення Конвенції і на положення КТМ України, суди не віддають належне тому, що переліки морських вимог, наведені у ст. 42 КТМ України та ч.1 ст. 1 Конвенції, суттєво різняться.

Відносно однаковими є посилання обох нормативних актів на вимоги, які виникають на підставі:

  • позбавлення життя або ушкодження здоров’я судном або у зв’язку з його експлуатацією (п. 2 ст. 42 КТМ України; п. b) ч. 1 ст. 1 Конвенції);
  • договорів використання або фрахтування судна (п. 7 ст. 42 КТМ України; п. d) ч. 1 ст. 1 Конвенції);
  • договорів перевезення вантажу (п. 8 ст. 42 КТМ України; п. е) ч. 1 ст. 1 Конвенції);
  • втрат чи пошкодження вантажу, в тому числі багажу (п. 9 ст. 42 КТМ України; п. f) ч. 1 ст. 1 Конвенції);
  • загальної аварії (п. 10 ст. 42 КТМ України; п. g) ч. 1 ст. 1 Конвенції);
  • буксирування (п. 12 ст. 42 КТМ України; п. j) ч. 1 ст. 1 Конвенції);
  • лоцманського проведення (п. 11 ст. 42 КТМ України; п. i) ч. 1 ст. 1 Конвенції);
  • будування, ремонту та переобладнання судна (п. 14 ст. 42 КТМ України; п. l) ч. 1 ст. 1 Конвенції);
  • докових зборів (п. 15 ст. 42 КТМ України; п. l) ч. 1 ст. 1 Конвенції);
  • дисбурсменських витрат (п. 17 ст. 42 КТМ України; п. n) ч. 1 ст. 1 Конвенції);
  • права власності на судно (п. 20 ст. 42 КТМ України; п. о) ч. 1 ст. 1 Конвенції);
  • спорів між співвласниками щодо експлуатації судна, тощо (п. 21 ст. 42 КТМ України; п. р) ч. 1 ст. 1 Конвенції);
  • застави судна (п. 22 ст. 42 КТМ України; п. q) ч. 1 ст. 1 Конвенції).

В окремих пунктах результати порівняння показують, що різниця в тексті викладення норми міняє межі її розповсюдження. Зокрема, п. а) ч. 1 ст. 1 Конвенції посилається на вимогу щодо «збитків, завданих будь-яким судном у результаті зіткнення або в інший спосіб». З зазначеного вбачається, що норма обмежується збитками завданими безпосередньо судном. В той час, як п. 1 ст. 42 КТМ України є більш ширшим, оскільки охоплює «заподіяння шкоди в результаті втрати або пошкодження майна у зв’язку з експлуатацією судна».

Пункт 4 ст. 42 КТМ України на відміну від п. с) ч. 1 ст. 1 Конвенції охоплює «винагороду, що належить за здійснення рятувальних заходів», а не виключно «рятування судна та вантажу». Зазначена відмінність передбачає можливість арешту судна згідно КТМ України у випадку стягнення спеціальної компенсації, передбаченої ст. 338 КТМ України.

Пункт 13 ст. 42 КТМ України, охоплюючи постачання для цілей експлуатації та утримання судна, безпосередньо посилається на «паливо, запаси, обладнання, включаючи контейнери». Така редакція норми дозволяє уникнути неоднозначної інтерпретації її судами, що, як показує міжнародна судова практика, не можна сказати відносно п. k) ч. 1 ст. 1 Конвенції.

В той час, як п. m) ч. 1 ст. 1 Конвенції до морських вимог включає вимоги, пов’язані з «заробітною платою капітанів, офіцерів чи екіпажу», п. 16 ст. 42 КТМ України йде далі, та прямо зазначає окрім заробітної плати інші кошти, які належать переліченим суб’єктам «у зв’язку з виконанням ними своїх службових обов’язків на борту судна, включаючи витрати на репатріацію і внески за соціальним страхуванням, що сплачуються від їх імені».

Ще однією відмінністю КТМ України є його окреме посилання на вимоги, що витікають із договору перевезення пасажирів (п. 8 ст. 42 КТМ України), що допомагає охопити ситуації, які не підпадають ні під втрату або пошкодження вантажу або багажу, ні під позбавлення життя або пошкодження здоров’я.

Більш того, КТМ України передбачає окремі вимоги, не зазначені в Конвенції. Зокрема, вимоги, пов’язані з «заподіянням шкоди навколишньому природному середовищу» (п. 3 ст. 42 КТМ України). При цьому, вказана норма розповсюджує свою дію як на договірні, так і на деліктні відносини.

Пункт 5 ст. 42 КТМ України передбачає можливість арешту суден на вимоги відносно «компенсації та інших сум, що належать за усунення або спробу усунення загрози заподіяння шкоди, за вжиття запобіжних заходів чи здійснення аналогічних операцій». Зазначене повертає нас до поняття спеціальної компенсації згідно ст. 338 КТМ України, а також безпосередньо наголошує на можливості забезпечення вимог шляхом арешту судна у разі, коли збитки були понесені підчас усунення або спроби усунення загрози заподіяння шкоди, а не тільки у випадку її безпосереднього настання.

Перевагою є посилання п. 6 ст. 42 КТМ України на вимоги, пов’язані з «підняттям, віддаленням або знищенням судна, що стало уламками, чи його вантажу та викликаними цим витрати». Крім того, передбачена можливість арешту суден на вимоги «відносно зборів в порту, каналі та інших судноплавних водах» (п. 15 ст. 42 КТМ України). Зазначена вимога є вкрай важливою для України, як для країни з розвиненою портовою інфраструктурою.

Додатково, звертаємо увагу на такі не зазначені в Конвенції вимоги, як вимоги, які виникли на підставі страхових премій та внесків (п. 18 ст. 42 КТМ України), комісійних, брокерських або агентських винагород (п. 19 ст. 42 КТМ України), договору купівлі-продажу судна (п. 23 ст. 42 КТМ України).

Іншими словами, перелік морських вимог, викладений в КТМ України, передбачає більш ширше застосування процедури арешту суден.

Показовою в даному випадку, а також в частині дії спеціальних норм, регулюючих арешт суден на території України, є ухвала Господарського суду Автономної Республіки Крим від 11.06.2012 по справі № 5002-22/1854-2012 щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту на судно під прапором Союзу Коморських островів (Договірної Держави згідно Конвенції) [9]. В зазначеній ухвалі суд, керуючись п. 1 ст. 14 КТМ України та ч. 3 ст. 4 ГПК України, ґрунтовно застосовує положення Конвенції, і на підставі відсутності вимоги по сплаті «зборів в порту, каналі та інших судноплавних водах» серед переліку морських вимог, зазначених в ч. 1 ст. 1 Конвенції, відмовляє в забезпеченні позову шляхом накладення арешту на судно.

Вказана ухвала є цікавою ще й тим, що підтверджує пріоритет Конвенції над відповідними нормами діючого законодавства. Так, судом було зроблене посилання на ст. 2 Конвенції, яка встановлює, що «ніщо в цій Конвенції не може розглядатися як розширення чи обмеження прав і повноважень, якими наділені уряди чи їхні установи, органи державної влади чи портові або докові власті згідно з їхніми чинними внутрішніми законами або правилами щодо арешту, затримання або іншого способу перешкоджання відходу суден, які перебувають у межах їхньої юрисдикції». При цьому, суд звертає увагу, що застереження, яке міститься у ст. 2 Конвенції стосується виключно адміністративної процедури затримання або арешту судна, що є вкрай важливим для цілей визначення меж застосування положень Конвенції.

Однак, таке рішення суду є винятковим і, на жаль, не впливає на загальні результати проведеного дослідження, які безпосередньо свідчать про відсутність в Україні єдиної усталеної судової практики з питань арешту суден. Проблема застосування відповідних спеціальних норм залишається неврегульованою, тому, на наш погляд, потребує додаткових роз’яснень на законодавчому рівні. Саме зазначені дії дозволять в майбутньому при розгляді питань арешту суден на території України уникнути позиції суду, яка міститься в ухвалі Господарського суду Херсонської області від 24.05.2012 р. по справі № 15/835 щодо вжиття запобіжних заходів шляхом накладення арешту на судно під прапором С’єра-Леоне, де суд, повністю ігноруючи відповідні спеціальні норми діючого законодавства України, керується положеннями Міжнародної конвенції про арешт суден, 1999 р. [9].

ЛІТЕРАТУРА

1. Berlingieri F. Arrest of Ships: A Commentary on the 1952 and 1999 Arrest Conventions. Fourth Addition. – London: Informa, 2006. - 580 p.

2. Господарський процесуальний кодекс України. Кодекс України від 06.11.1991 №1798-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 6. - Ст. 56.

3. Кодекс торговельного мореплавства України. Кодекс України від 23.05.1995 № 176/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - №№ 47, 48, 49, 50, 51, 52. - Ст. 349.

4. Про міжнародні договори України. Закон від 29.06.2004 № 1906-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. - № 50. - Ст. 540.

5. Про приєднання до Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна. Закон України від 07.09.2011 № 3702-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2012. - №15. - Ст. 97.

6. Цивільний процесуальний кодекс України. Кодекс України від 18.03.2004 № 1618-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. - № 40-41, 42. - Ст. 492.

7. Щодо набрання чинності міжнародним документом. Лист Міністерства закордонних справ від 28.12.2011 № 72/12-612-3405.

8. Єдиний державний реєстр судових рішень.: [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/,- Загл. з екрану. мов. укр.

9. Статус ратифікації морських конвенцій.: [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.comitemaritime.org/Uploads/pdf/CMI-SRMC.pdf, - Загл. з екрану. мов. англ.

12 Квiтня, 2014
EngУкрРус
Колегія юристів з морського права України